1. Ми визнаємо, що Священне Писання, тобто книги Старого і Нового Завіту, написані святими Божими людьми з навіяння від Святого Духа, є для нас вичерпною і досконалою основою нашої віри та святого християнського життя (Мт. 5:17-19; Ін. 5:39; 14:15; 14:21-26; 17:17; 2Пет. 1:19-21; 2Тим. 3:15-17).

2. Визнаємо лише одного Істинного і Живого Бога, Творця неба і землі, і всього видимого й невидимого, Який являється людству в трьох іпостасях: Отець, Син і Дух Святий. Вони рівні між собою щодо їх божественності, але відрізняються тільки в діяльності, особливо у виконанні справи спасіння грішників (Втор. 6:4; Іс. 45:21; Єр. 10:10; Мт. 28:19; Ін. 1:1-13; Дії 5:3-4; 1Ін. 5:7, 20; Рим. 9:5).

3. Визнаємо, що перша людина була створена досконалою і безгрішною, але через гріх вона втратила невинність та підпала під закон смерті і прокляття (Бут. 1:27,31; 3:1-18; Іс. 53:6; Єр. 17:9; Єз. 18:19-20; Рим. 1:18, 32; 6:23; 1Кор. 15:22).

4. Визнаємо, що Ісус Христос, Син Божий, є Богом, був зачатий від Святого Духа, народився в Тілі від Діви Марії, щоб врятувати людство від гріха та його наслідків, тобто від суду і вічних мук, Своєю жертвою на хресті (Іс. 7:14; Мк. 10:15; Лк. 1:26-38; 19:10).

5. Визнаємо, що кожен, хто довіриться Христу і прийме в своє серце з вірою Його та Його замісну смерть, вірячи, що Він помер за його гріхи, хто покається і звернеться до Бога всім серцем, той буде спасенним (Ін. 3:16; Дії 3:19; 10:43; Рим. 3:21-26).

6. Визнаємо, що всіх тих, які щиро увірували і народилися згори від Бога і стали дітьми Божими, ніхто і ніщо не може, без їхнього власного бажання, відлучити від Божої любові, бо вони підтримуються та оберігаються силою Божою через віру для спасіння і не загинуть повік ( (Ін. 10:27-29; Рим. 8:35-39; 1Пет. 1:5). Але якщо хтось знехтує спасінням і зречеться Христа, хто стане довільно грішити, той втратить своє спасіння за Словом Євангелія: «Якщо зрікаємось, то й Він зречеться нас» (2Тим. 2:12). «Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки початкової впевненості будемо твердо триматися до кінця» (Євр. 3:13-14; 2:1-3; Рим. 8:24; Євр. 6:4-9; 10:26-36; (Флп. 3:17-19, 2:12; 2Пет. 2:20-22; Одк. 2:11; 3:5,16).

7. Визнаємо, що Церква – це зібрання віруючих людей, спасенних та відроджених Словом Божим і Духом Святим, що Церква Христова – це Його духовне тіло, головою якої є Сам Христос, а не людина. Вона вселенська, тому що в усьому світі є віруючі, але складається з місцевих громад та груп, розсіяних по всьому світу (Дії 2:47; 8:1; 9:31; 1Кор. 14:23; Еф. 1:22-23; Кол. 1:18).

8. Визнаємо, що церква – це не організація, а живий організм, утворений за допомогою будь-яких взаємно скріплювальних зв’язків, таких як любов, братнє єднання, єдність духу, церковна громада (Дії 2:42; 1Кор. 12:13; 25:27; Еф. 4:2-6, 16; Кол. 2:2; 3:14).

9. Визнаємо, що кожен віруючий і відроджений приєднується до помісної церкви через хрещення: одноразове занурення у воду, як символ поховання померлого для гріха і воскреслого для нового життя у Христі (Дії 2:38, 41; Рим. 6:3-5).
10. Визнаємо, що кожен віруючий хрещений Духом Святим у момент свого покаяння (Дії 2:38; Еф. 1:13-14; 4:30; 1Кор. 12:13; Тит. 3:5).

11. Визнаємо, що тільки члени церкви, які прийняли хрещення по вірі, можуть брати участь у Вечері Господній, яка служить нам не для задоволення тілесних потреб, а встановлена виключно на спомин про страждання та смерть Христа, тобто про справу спасіння, здійснену Христом (Лк. 22:19-20; Дії 2:41-42; 1Кор. 11:20-34)
12. Визнаємо, що неділя – це день Господній, коли Господь наш воскрес, і має бути днем, присвяченим виключно славі Божій і Його ділу, а не звичайним щоденним заняттям (Вих. 20:8-11; Пс. 118:22- 24; Мк. 16:9; Ін. 20:19, 26; Дії 20:7; 1Кор.16:1-2; Одк. 1:10).

13. Визнаємо, що всі члени церкви повинні регулярно відвідувати, у міру своїх сил, усі богослужіння та збори (особливо в недільні та молитовні дні серед тижня), і не залишати їх, як є в деяких звичай (Дії 2:42-46; 1Ін. 1:3,7; 1Кор. 14:23; Кол. 3:16; Євр. 10:25).

14. Визнаємо, що громадянська влада встановлена Богом для суспільного блага та порядку: за неї ми повинні молитися, поважати її і слухатися, якщо її вимоги не суперечать вченню Священного Писання. За вченням Христа, необхідно віддавати кесареві лише те, що кесареве, а Богові те, що Боже (Мт. 22:21; Дії 4:18-20; 5:29; 1Пет. 2:13-14; Рим. 13:1-7; 1Тим. 2:1-2).

15. Визнаємо, що для створення церкви Господь обирає, дає дар і призначає відповідних людей, які називаються: пресвітери (вони ж і єпископи, пастирі), благовісники, диякони та ін. (Дії 14:23; 20:17-18; 1Кор. 12:28-30; Еф. 4:11-13; 1Тим. 3:1-15; Тит. 1:5-9). При цьому ми розуміємо, що ці назви духовних служителів не є ієрархічними титулами, а визначають лише рід служіння певної особи.

16. Визнаємо, що пресвітери, благовісники, диякони і ті служителі церкви, які повинні бути за неї відповідальні та виконувати всі видимі акти віри (хрещення, ламання хліба, одруження тощо), мають бути для цього уповноважені церквою та висвячені вже рукопокладеними пресвітерами, згідно із вченням Слова Божого (Дії 6:3-6; 13:2-3; 14:23; 20:28; 1Тим. 4:14; 2Тим. 1:6; Євр. 6:1-2).

17. Визнаємо, що Христос прийде на землю вдруге, щоб забрати до Себе віруючих у Нього та Свою Церкву.